Чеїнг Дордже народився на двадцять восьмий день третього місяця року дерев’яного дракона (1604) у Голок Кхансі Танге, на крайньому північному сході Тибету. Під час вагітності матері приснилося, що Гуру Падмасамбхава наблизився і увійшов у неї. Було багато знаків доброго передвістя. Після народження дитина зробила по одному кроку в кожну зі сторін світу, сів у центрі, схрестивши ноги, і сказав: «Ом Мані Пеме Хунг Хрі! Страждання людства викликають у мене жалість, бо я – Кармапа!»
Звістка про народження цього екстраординарного немовля швидко розійшлася в усі напрямки, і Чанг Мова, місцевий правитель, попросив, щоб його привезли до Мачу у східному Тибеті. Дитині були там надані почесті, і його взяли до палацу Цонга Моче. Маг’єл Помра1, один з божеств-захисників Тибету, прийшов отримати його благословення.
Хлопчик пробув у палаці шість років і у віці семи років повністю освоїв мистецтво малювання, перевершивши навіть найкращих зі своїх вчителів.
Шостий Тулку Шамар, який перебував у монастирі Царі Цокар, послав по нове втілення Кармапи свого головного секретаря у супроводі кількох Лам. Вони були надзвичайно здивовані, коли дитина, не дізнавшись ще, хто їх прислав, спитав про здоров’я Шамарпи. Встановили, що всі деталі народження відповідали листу з віщуванням, і його запросили зустрітися з Тулку Шамаром в коледжі Задам Н’їнгче Лінг.
Юний Кармапа прибув до чернечого коледжу на чотирнадцятий день дванадцятого місяця року залізної собаки і був негайно впізнаний Тулку Шамаром. Його звели на трон на двадцять третій день першого місяця року залізної свині (1611), і він здійснив церемонію Чорної Корони.
Відбулися дебати між ним і приблизно п’ятьмастами молодими вченими ламами, і йому задавали питання з життя Будди, повчань Бодхісатв і доктрини школи Мадх’яміка. Незважаючи на свою юність, він відрізнявся в мистецтві ведення дебатів і роз’яснив зборам деякі важливі моменти. Знаки щасливого передвістя з’явилися в небі і по всій окрузі монастиря, і юний Кармапа справив на всіх велике враження своїми талантами.
Через кілька днів Кармапа Чеїнг Дордже в супроводі супутників вийшов прогулятися по берегу річки Дзачу. Він показав на великий білий камінь в середині її і попросив присутніх витягнути його з води і розбити. Всі почали говорити про складність цього завдання, але Кармапа наполягав «на благо Дхарми і всіх істот». Після багаторазових зусиль величезний камінь був витягнутий з води і розламаний на дві частини. Там перебувала група подібних до комах створінь, яку Кармапа благословив мантрами. Він полегшив їх жалюгідне становище, і вони прийняли народження у вищих світах.
У вісім років Кармапа пішов до Цурпху через район Пхово на півдні Тибету; після його приходу над монастирем утворився райдужний балдахін. У храмі Лхачен, де знаходиться велика статуя Будди, він отримав від Паво Цуклака Г’ямцо початкове посвячення і одночасно передачу Канг’юра і Танг’юра. Він прожив в Цурпху до дванадцяти років, зайнятий вдосконаленням свого розуміння Вчення.
Король Цанга, Пхюнцок Намг’ел2, послав Кармапі запрошення прибути до Лхаси. Чи О, король однієї східної країни, наближався до міста на чолі сильного війська і приготувався його атакувати. Пхюнцок Намг’ел звернувся за допомогою до Кармапи, але той сказав йому, що немає ніяких причин для занепокоєння. Побачивши Лхасу військо чудесним чином повернуло назад і пішло у напрямку своєї рідної країни3. Король, під глибоким враженням, став полум’яним послідовником Кармапи.
Юний Кармапа вирушив з Лхаси до Цалу та Лі-у Донгу, де вчив і давав своє благословення. Супроводжуваний Тулку Шамаром, Тулку Сіту і Тулку Паво, він здійснив подорож до Лходрак Нагцанг; там він дізнався про смерть короля Цанга. На прохання королеви він вирушив спостерігати за похоронними ритуалами до палацу Самдруп Це. Там він отримав від Тулку Шамара в присутності Тулку Паво і десяти ченців останнє посвячення. Вони відвідали разом головні храми Лхаси, де Кармапа виконав різні церемонії, він підніс підношення трьом статуям Будди в головному храмі.
Потім Кармапа, Тулку Паво, Тулку Шамар і Тулку Сіту здійснили ритуал Цечу восьми проявів Гуру Падмасамбхави, і були виконані танці, пов’язані з цією темою.
Кармапа прибув до Цурпху і отримав посвячення Калачакри, Махакали і червоного Авалокітешвари. Він зробив з рогу носорога4 п’ять чудових статуеток перших гуру лінії Каґ’юпа: Ваджрадхари, Тілопи, Наропи, Марпи та Міларепи. Він отримав ще особливу лінію повчань сіддхи Тілопи і потім увійшов у глибоку медитацію.
У супроводі Тулку Шамара і п’ятого Тулку Г’єлцапа Кармапа продовжив свій шлях до великого монастиря Сам’е, де отримав від Тулку Шамара повчання з життя Бодхісаттви і прийняв відповідні обіти. Вони разом вирушили до місць паломництва у цій місцевості. Відбувалися численні свята і церемонії, давалися посвяти в чернечий сан, і слово Будди поширювалося широко.
Незабаром вони відвідали чернечий коледж Тулку Шамара, Нінче Лінг, найбільший релігійний центр Тибету того часу. Кармапа був прийнятий туди і отримав повні повчання по Віная сутрі та Мадх’яміці, а також пов’язані з Мантраяною.
Подорожуючи групою, вони відвідали Цанг, куди запросив їх новий монарх, Карма Тенкьонг Уангпо5, у свій новий палац Уок Мінг Лінг. Вони освятили кілька храмів і були тепло прийняті королем і його народом. З цієї нагоди були звільнені всі в’язні і відбулись грандіозні святкування. Вони попрямували до монастиря Сак’я в цьому регіоні і зустріли Дакчена Рінпоче6 і Дампа Кюнгу Рінпоче7. Були виконані численні церемонії і всім присутнім з’явилися величні видіння вісімдесяти чотирьох сіддхів.
Кармапа і Тулку Шамар попрямували в Тінгрі Лангкор, де бачили Сак’я-сіддху8 літаючим над їх головами, граючи з дзвоником і маленьким барабаном. Кармапа незмірно зрадів від видіння регочущого Міларепи в просторі. У взаємодії з Тулку Шамаром він зробив внесок у заснування монастиря Чечунг Лінг, сам возив каміння і землю.
По завершенні роботи вони освятили його і потім пішли знову до Цурпху. Під час подорожі Тулку Шамар захворів і помер (1630 р.). Кармапа продовжив шлях до монастиря, спорудив там ступу для збереження мощей свого вчителя і виконав спеціальні обряди з нагоди смерті.
Кармапа передбачав настання періоду політичних потрясінь. Він пішов до Лхаси, відвідавши по дорозі монастирі Царі К’янгкха і Конгме. Він багато навчав і здійснив важливий ритуал у великому храмі Джокханг в Лхасі, після чого продовжив свій шлях у напрямку монастиря Янгдоп, де заглибився у дослідження майбутнього.
Король Тибету Деси Карма Тенкьонг Уангпо, бувший послідовником Кармапи, став різко налаштований проти Гелугпи, і правління його було відзначено релігійною дискримінацією. П’ятий Далай-лама, Нгауанг Лобзанг Г’ямцо, направив трьох представників до Монголії попросити військової допомоги у вождів кланів. Вождь монголів Хошот, Гушрі-хан, взяв на себе цю відповідальність і пообіцяв прийти до Тибету, щоб надати підтримку Гелугпі9.
Вся ця нерелігійна діяльність дуже турбувала Кармапу; в листі до Далай-лами він пояснив, що не мав відношення до будь-якої збройної акції, що робиться в ім’я релігії, і що ані він, ані школа Каґ’юпа жодним чином не могли схвалювати дії короля Цанга. Далай-лама відповів, що так і думав, і запевнив, що нічого несприятливого не відбудеться10. Тим не менш, Кармапа зрозумів, що станеться не так.
Король Цанга почав збирати велике військо, збираючи та готуючи до боїв людей Конгпо. Кармапа зустрівся з ним і наказав негайно припинити приготування до війни, противні Дхармі. Кармапа звернув його увагу на те, що результатом відкритого зіткнення будуть великі страждання і що люди будуть гинути тисячами. Він додав, що якщо король атакує, він знайде, без всякого сумніву, смерть.
У цей час Гушрі-хан увійшов до Кхаму і розпочав бій (1639 р.) проти небуддійского вождя Бхері11. Через рік провінція була під його контролем, і він повів тоді свої армії до Цангу.
Це не сподобалося Далай-ламі, якого не інформували повною мірою про хід подій, і він попросив переконати монгольського вождя повернутися на свої землі. Він оголосив своєму головному управляючому: «Якщо через ваші обов’язки ви знайдете важким з’явитися до Гушрі-хана, я побачу його особисто і намагатимуся використати свій вплив як монаха. Якщо нам вдасться переконати його відмовитися від своїх планів, це буде вигідним для нас політично і врятує нашу честь». Управляючий відмовився відпустити Далай-ламу увійти в контакт з Гушрі-ханом, пославшись на те, що було занадто пізно, щоб перешкодити неминучому12.
Кармапа почав роздавати все своє майно біднякам. Усвідомлюючи, що буде в кінцевому рахунку залучений до небезпечної ситуації, він призначив Тулку Г’єлцапа своїм тимчасовим представником в монастирі Цурпху. Потім він пішов до Ямдура, отаборившись там. Минуло кілька днів, і Гушрі-хан напав на Шигаце, столицю Цанга. Місто було оточене і на восьмий день першого місяця року водяного коня перейшов в руки монголів після жорстокої баталії, а король Цанга був схоплений13. Були тисячі вбитих і поранених.
Перебуваючи у Ямдурі, Кармапа отримав листа від Далай-лами з запитанням, чи готовий він воювати з Гелугпою, і вимогою від нього обіцянки, що не почне ніяких ворожих дій проти них. «Як ми можемо заподіяти шкоду Гелугпі, якщо ми ніколи не робили цього в минулому?», – Відповів Кармапа. Він додав, що погодиться з будь-яким проханням Далай-лами довести свою щирість в цьому.
При отриманні відповіді виникли суперечки, і міністри Гелугпи звернули увагу на те, що Кармапа не пообіцяв визначено ніколи не шкодити послідовникам Далай-лами14. В результаті були послані збройні сили атакувати табір Кармапи. Велике число послідовників його знайшли смерть, їхні намети і майно були розорені.
Кармапа уникнув різанини15 і розіслав виживших до різних частин країни. Потім, супроводжуваний своїм слугою Кюнту Зангпо, він вирушив по повітрю в район Курте на півночі Бутану. Для одних він був у формі грифа, для інших – козулі, тоді як треті бачили його просто у своїй людській формі.
Кармапа і Кюнту Зангпо зупинилися дуже далеко від місця конфлікту. Дванадцять днів вони залишалися без їжі, але з’явився Гуру Падмасамбхава і підкріпив їх священними пігулками. Ведені нагами, царями-зміями, вони пішли в напрямку Джянгу в області Юннань. Ведмеді, леви, вовки та інші тварини постачали їм їжу з джунглів. Мавпи приходили отримати благословення Кармапи і допомагали йому перетинати ліс; таким чином, в результаті подорожі впродовж трьох років і чотирьох місяців, вони прибули цілими і неушкодженими до монастиря Дарго Ганг у Джянгу.
Всі вийшли зустрічати Кармапу, і були організовані грандіозні святкування на його честь. Дізнавшись про його прибуття, король Карма Чіме Лхауанг делегував главу своїх міністрів з багатими подарунками і запрошенням до палацу. У перший день першого місяця цього року (близько 1645) Кармапа прибув до палацу, його обсипали подарунками, були організовані великі процесії, церемонії, танці та вистави, і він давав повчанння по Дхармі на теренах країни.
Одного разу Кармапа скликав жебраків з чотирьох сторін світу, сів між ними і, вимовляючи мантру «мані», роздав їм всі подарунки, які отримав з часу приходу.
У той час монгольські війська стояли в прикордонному районі Ямдо, дуже близько від Джянгу, грабуючи і руйнуючи ту місцевість. Король Джянгу направив свої армії оцінити ситуацію і розбив монгольські сили у раптовій сутичці. Задоволений цим успіхом, король зібрав міністрів і генералів. Вони прийняли рішення атакувати монгольські армії, що знаходяться у самому Тибеті, і зобов’язалися зробити Кармапу верховним правителем, якщо їхня місія вдасться. Триста тисяч солдатів були готові вирушити на війну, але в цей час Кармапа з’явився перед королем і заборонив йому застосувати будь-яку військові дії, оскільки такого роду діяльність суперечить Дхармі.
Коли він вчив у королівському палаці, Кармапі було видіння місця, де знаходиться новий Тулку Шамар. Ще раз він роздав всю свою власність жебракам, доручив Кюнту Зангпо свої особисті книги, реліквії і ритуальні предмети і, взявши з собою зовсім трохи їжі, пішов у напрямку півночі в пошуках Тулку Шамара. Проходячи через Бок Юль, він зустрів дванадцять жебраків, дав їм те, що залишилося з їжі і речей, і продовжив шлях переодягненим у волоцюгу.
Коли Кармапа зупинився просити милостиню в осередку Сак’япи, його впізнали, надали допомогу та вшанували. Один молодий пастух впізнав його інтуїтивно, поширив новину серед селян, і ті зібрали сто коней, навантажених харчами, і зробили йому таке підношення. Кармапа попросив місцевих каменярів висікти велика кількість «мані» на камені16 і, коли це було зроблено, заплатив їм подарунками, які нещодавно отримав.
Він продовжив свій шлях до Голоку та в районі Лі Юль зустрів хлопчика, в якому впізнав втілення сьомого Шамарпи. Дитина напередодні сама оголосила, що Кармапа прийде до нього, і він впізнав свого вчителя незважаючи на його злиденне вбрання. Вони разом відправилися в зворотний шлях, і в Бок Юлі, зрозумівши, що його слуга Кюнту Зангпо турбується про нього, він послав на пошуки його караван мулів.
У Сюльчу Карпо Кармапа залишив відбиток своєї ноги на великій скелі; в цьому місці його наздогнав слуга Кюнту Зангпо. Він дав повячення юному Тулку Шамару і протягом двох років повністю виклав йому повчання Каґ’юпи. У відповідь на друге запрошення він повернувся відвідати царство Джянг і був урочисто прийнятий в палаці Ландок. Він заснував храм, присвячений п’яти Переможцям17, який назвав Потала, і король сам працював при його спорудженні. Його молодший син Міпхам Тенпа Н’їма був посвячений у ченці і отримав настанови від Кармапи.
Кармапа впізнав в одному хлопчику втілення шостого Тулку Г’єлцапа, Норбу Зангпо, він був зведений на трон у віці трьох років. Після повернення до Голоку Кармапа дізнався, що виявили втілення шостого Тулку Сіту, Міпхам Чег’єл Рабтена, і п’ятого Тулку Паво, Цуклак Тінлая Г’ямцо. Він вирушив до Кхаму і привів юних Тулку в Джянг для навчання. Він передав їм Канг’юр, а також усну передачу у всій повноті. Навчання завершилося на одинадцятий день третього місяця року залізного бика (1661), і вони вирушили до Лхаси, відвідуючи по дорозі місця паломництва.
На третій день третього місяця року водяного бика (1673) кортеж досяг тибетської столиці. Кармапа попрямував до Потали і зустрівся з Далай-ламою. Той спитав про його мандри і досліди, і виявив бажання більш поглибленого пізнання Махамудри. Відчуваючи велике співчуття до Кармапи, він звелів, щоб йому дозволили безперешкодно повернутися до монастиря Цурпху.
Кармапа провів безліч важливих церемоній в храмі Джокханг, під час яких усі присутні мали видіння Бодхісатв. Нарешті, він попрямував в Цурпху, де його зустріли з радістю і урочистостями. Він повідомив, що наближається час, коли він залишить світ, і передав Тулку Шамару і Тулку Г’єлцапу передбачення щодо свого наступного народження.
На дев’ятий день одинадцятого місяця року дерев’яного тигра (1674) Кармапа захворів. Вранці одинадцятого дня над монастирем з’явилася біла веселка. На п’ятнадцятий день того ж місяця, на сімдесят першому році свого життя, Кармапа помер. Веселка залишалася видимою ще кілька днів.
1. Шамар Йєше Н’їнгпо (1631-1694): Сьомий Тулку Шамар.
2. Сіту Міпхам Чог’єл Рабтен (1658-1682): Шостий Тулку Сіту.
3. Г’єлцап Норбу Зангпо (1659-1698): Шостий Тулку Г’єлцап.
4. Паво Цуклак Тінлай Г’ямцо (1649-1699): П’ятий Тулку Паво18.
Примітки.
1. Тиб.: Рма ргйал по чхен по спом ра («Великий король-павич Помра»). Цей Захисник перебуває на горі А мас рма чхен, на березі річки Мачу. Кажуть, що меч Гесара з Лінга захований в цій горі. За подробицями про цю традицію зверніться до Екваллу, «Релігійні обряди в Тибеті». Є ще один великий Захисник Тибету: Мтхонг лха рдо рдже барва.↑
2. Згідно У.Д. Шакабпе, «Тибет: Політична Історія» (стор.99) : «У 1611 році Карма Тенсунг Уангпо помер і його змінив його син Карма Пхюнцок Намг’єл. Після відвідин південного прикордонного району Карма Пхюнцок Намг’єл вирушив до Лхаси. Він виклопотав аудієнцію у Далай-лами через особистого секретаря і у відповідь отримав ввічливу записку, що четвертий Далай-лама в медитації і його неможливо турбувати. Лідер Цангу був глибоко ображений». Він помер в 1621 році і його спадкоємцем став його син Карма Тенкьонг Уангпо. ↑
3.146 Згідно тієї ж праці (стор.101): «Монгольські солдати повернулися в Тибет в 1619 році. Вони стали табором на деякій відстані від Лхаси».↑
4. Вони зберігаються у Румтеці.↑
5. Він правив з 1623 по 1642.↑
6. Спадковий Сак’я-лама.↑
7. Свідомо перероджуючийся Сак’я-лама.↑
8. Його містична корона називається «Пем Ліу Тхоу».↑
9. У 1638 році Гушрі-хан (тиб.: Бстан ‘джин чхос ргйал) здійснив паломництво до Тибету і зустрів Далай-ламу, який справив на нього глибоке враження. Він отримав свій тибетський титул і печатку під час церемонії, проведеної в храмі Джокханг. Взяв на себе зобов’язання підтримувати школу Гелугпа.↑
10. Далай-лама не знав, що міністри вирішили розв’язати конфлікт військовими засобами.↑
11. Тенйе Дордже, вождь Бенпо з Бхері, уклав союз з королем Цангу, маючи намір знищити Гелугпу. Він був схоплений і страчений Гушрі-ханом.↑
12. Далай-лама був надзвичайно засмучений дуже нерелігійним поворотом подій, але він був жертвою політичних інтриг своїх міністрів.↑
13. Король Цангу був страчений в 1642 році.↑
14. П’ятий Далай-лама, Нгауанг Лобзанг Г’ямцо, народився в 1617 році в сім’ї послідовників ньингмапи. Він реконструював палац Потала в Лхасі. Помер в 1682 році.↑
15. Згідно Снелгрову і Річардсону, «Культурна Історія Тибету» (стор.198): «Десятий патріарх – утримувач Чорної Корони був вплутаний в політичні події, абсолютно противні його релігійним поглядам. Це була чудова фігура, типова для кращих тибетських Лам». І далі: «Десятий патріарх уникнув військових дій і довго жив іноді одягаючись як простий чернець і переносячи всілякі випробування».↑
16. Це стіна з каміння, на яких висічені мантри, такі, як «Ом Мані Пеме Хунг».↑
17. Тиб.: Ргйал ба рігс лнга (Г’єлва риг нга).↑
18. Четверте втілення, Цуклак Кюнзанг, помер дуже рано (1633-1649).↑