Я б спробував швиденько обдурити таку людину. Як в айкідо: спіймати рух нападника й направити його проти нього самого. Сказати: «Як ти кажеш? Послухай, я щойно не зрозумів, скажи ще раз». Тоді людині доведеться повторити, і ти тоді говориш: «Але ти ж так не думаєш насправді? Що ти тепер маєш на увазі?». Потім: «Нумо ми покличемо того чи того». «Послухай, вона говорить так-то і так-то, що ти про це думаєш? Дивись, ось іде шеф – вже він-то повинен знати напевно. Слухай, вона сказала те і те, хто ж має рацію?»
Роздуваєш це, наскільки можливо, і йдеш в туалет, викурюєш сигарету, а в цей час всі обговорюють, що і чому вона сказала. Потім ти повертаєшся і кажеш: «Дякую, я теж так думаю». І далі робиш те, що хочеш.
Якщо люди неприємні, обдурюй їх і роби ситуації роздутими і незграбними доти, доки вони не почнуть говорити тобі гарні речі чи, принаймні, мовчати. Однак роби це без гніву. Якщо ти переймаєшся тим, хто всерйоз сприймає ситуацію, і сам гнівається, тоді все ще можна вважати честю, що тебе сприйняли всерйоз. Але той, хто усміхається тобі, а потім обводить навколо пальця і при цьому коментує, чому ти навчишся з цієї ситуації, – кажу тобі, у цьому випадку варто спробувати одного разу застосувати таку саму тактику, і людина перестане це робити.
Є, звичайно, випадки, коли ми самі поводимося нерозумно. Якщо хтось скаржиться на це, ми говоримо: «Вибач, мені дуже шкода». Це, зрозуміло, щось інше. Мова не йде про те, щоб бути завжди хорошим і уникати всіх закидів. Бо тоді нічого не навчишся. Потрібно негайно вибачитися, якщо зробив помилку. Але якщо хтось виключно через власну злість намагається створювати проблеми, тоді зроби з нього таке посміховисько, щоб він більше ніколи цього не робив. Така моя порада. Тому що життя занадто коротке для дитячих ігор. У нас просто немає на це часу.