Життя Будди

Історія життя історичного Будди Сіддхартхи Ґаутами Шак'ямуні є прикладом ефективних дій, спрямованих на сталий людський розвиток.

Молодість

Будда народився близько 560 р. до н.е. в королівській родині на півдні сучасного Непалу, поблизу тодішнього міста Капілавасту. Його родина належала до роду Шак'я Ґаутамів. Звідси його ім'я та прізвище: Сіддхартха Ґаутама Шак'ямуні. Будда був єдиним спадкоємцем престолу клану Шак'я. Батьки покладали на нього величезні надії — вони хотіли, щоб у майбутньому він став потужним правителем. Будучи принцом, він отримав всебічну освіту. Юнак вирізнявся великими здібностями: був розумним, чуйним, хоробрим і сильним. Він зростав у розкошах та насолоджувався життям. Впродовж років усі навколо нього дбали про те, щоб юний спадкоємець престолу не спізнав будь-що прикре.

Досвід минущості

Історичні оповіді розповідають про чотири події, що повністю змінили його світ. Протягом трьох днів поспіль він побачив спочатку стражденного хворого, далі старого, зігнутого тягарем віку, і зрештою, мерця. Сіддхартха усвідомив, що страждання є невід’ємною частиною життя, і це глибоко торкнуло його. Прийшло розуміння того, що все, що він відчував і про що думав досі, було минущим. На четвертий день він побачив чоловіка, який медитував, — їхні погляди зустрілися, і тоді Сіддхарта зрозумів, що той чоловік знайшов те, чого невпинно шукав він сам: дещо незмінне. Вічні цінності можна знайти у власній свідомості — ось що зрозумів принц.
Люди набагато захопливіші та мають більше чудових якостей, ніж це готові визнати продавці невпевненості в собі та способу життя, що викликає залежність.

Лама Оле Нідал

Пошуки вічних цінностей

Будда бачив, що робота з умом відкриває шлях до стану поза межами страждань, викликаних непостійністю; тому вирішив його знайти. Водночас він зрозумів, що нині у його житті немає місця для таких пошуків, тому вирішив залишити своє вельможне життя і стати мандрівним-медитатором. Свій шлях до Просвітлення він розпочав із пошуків учителя. Індія того часу переживала бурхливий матеріальний і духовний розвиток. Настав залізний вік, виросли міста, зріс добробут, процвітали наука та мистецтво. Було засновано університети, і багато філософів, пов’язаних із ними, провадили духовні пошуки. Існували також мандрівні спільноти аскетів, які шукали істину та зрікалися традиційного способу життя у кастовому суспільстві. Протягом наступних шести років майбутній Будда навчався у найвидатніших духовних учителів. Хоча навчання давалося йому легко, і він часто перевершував своїх учителів у логічних міркуваннях, жоден із запропонованих ними методів не міг вивести його за межі обмеженого, тимчасового досвіду.

Бажаючи позбавити всіх живих істот страждань, Сіддхарта не втрачав жодного шансу наблизитися до своєї мети. Спочатку він приєднався до групи з п'яти аскетів, які жили в лісах поблизу того місця, що тепер називається Бодхгая. Раніше, будучи принцом, він пережив усі чуттєві радості, але тепер визнав, що такі відчуття будуть перешкодою для більшої духовної ясності. Тому він практикував повне зречення і ледь не вмер голодною смертю. Зрештою він зауважив, що аскетизм послабив не тільки його тіло, але й ум, так і не наблизивши його до мети. Цей досвід став ще одним переломовим моментом у його житті: завдяки йому він міг позбутися цієї крайності, як колись залишив життя, сповнене насолод.

Просвітлення

Коли Сіддхарта одужав, він сів у тіні фікусового дерева, яке пізніше стане відомим як «дерево Бодхі». Він пообіцяв собі не зійти з цього місця, доки не осягне погляд, що виходить за межі страждань, втрат, хвороб, старості та смерті. Наступні шість діб він провів у глибокій медитації. Він увійшов у стан настільки непохитної медитації, що ні внутрішні, ні зовнішні подразники не могли збентежити його. На світанку сьомого дня, у повню травневого дня  й свого 35-річчя, він досяг Просвітлення. Минуле, теперішнє та майбутнє злилися в його досвіді в один позачасовий осяйний безмежний стан радості. Будда знав усе кожною клітиною свого тіла та був усім.

Початки буддизму

Він провів ще сім тижнів, медитуючи біля дерева Бодхі. Йому нічого вже було досягати і не було від чого відмовлятися. Потрібно було лише призвичаїти своє тіло до нового, незвичайного досвіду. Потім він почав ділитися ним із іншими. Наступні 45 років, аж до самої смерті, він мандрував північною Індією, передаючи вчення під назвою Дхарма.

В Оленячому парку, поблизу Бенареса, він здійснив «перший оберт Колеса Дхарми». Він виклав повчання Малого шляху, основу пізнішої школи буддизму Тхеравади. На Пагорбі Грифів у Раджгірі він дав, передусім, повчання Великого Шляху — про співчуття та мудрість. Ми називаємо це «другим обертом Колеса Дхарми». Нарешті, у Шравасті, у царстві Магадхи та Вайшалі, він виклав Діамантовий шлях, до якого належали повчання про радісну, осяйну та відкриту природу ума. Це був «третій оберт Колеса Дхарми».

Будду завжди оточувало багато учнів. Їхня спільнота називалася сангхою. Кастова система не мала жодного значення у цій спільноті. До сангхи належали представники всього суспільства. Хоча Будда та його учні ніколи не проповідували, нове вчення швидко поширилося в північній Індії. Пояснення отримували всі, хто щиро цікавився ними, і розвиток учнів і учениць був невимушеним і вільним. Для подальшого поширення буддизму було дуже важливо, щоб учнями Будди стали найвпливовіші люди тієї епохи, в тому числі різні індійські правителі. Серед них знаходимо Шреніку Бімбісару (546 – ​​​​494 рр. до н. е.), правителя найбільшої давньоіндійської монархії — держави Магадха. Великими послідовниками й покровителями Будди також були: правитель царства Кошалі Прасенаджит; король держави Такшасілі Пуккусаті та легендарний король Уддіяни — Індрабодхі. Долучення таких видатних діячів до сангхи свідчить про велику силу натхнення Будди. Ці королі створили місця для медитації. За життя Шак'ямуні в столиці королівства Магадха було засновано вісімнадцять буддійських монастирів. Дедалі більша кількість його послідовників змінила вигляд стародавньої Індії. Буддизм надихав людей не лише толерантністю, лагідністю та ефективністю в житті, а й духовними досягненнями його послідовників. Тому спільнота практиків Дхарми швидко зростала.

Після смерті Будди його повчання були зібрані й записані. Тибетською цей збір називається Канґ'юр. Разом із коментарями пізніших майстрів, які називаються Тенґ'юр, вони й сьогодні є каноном буддійської думки.