З книги «Кармапа — Тибетський Лама в Чорній Короні»

Кармапа II  Карма Пакші (1204-1283)

Карма Пакші народився в рік дерев’яної криси (1204) в Дрілунг Онтьо, в аристократичній родині, що належала до коліна споріднення великого тибетського короля Трі Сонг Децена1. Його народження супроводжувалося численними добрими знаками, та скоро було завбачено, що ця дитина особлива. Назвали його Чьодзін.

В шестирічному віці хлопчик добре знався на мистецтві письма, незважаючи на те, що займався без учителя. В десять років він завершив студіювання релігійних текстів, які мав у розпорядженні; для нього було достатньо продивитися та прослухати текст один єдиний раз для того, щоб знати його повністю. Ця сила вроджених здібностей спонукала батьків направити його на шлях духовного розвитку.

Його першим вчителем був Лама Бом Г’єлсай Тракпа, учень Дрогьон Речена (якому Кармапа І розповів деталі свого наступного втілення ). Лама сказав йому: «Сьогодні герої та дакині з’явилися в небі подібно до скупчення хмарин. Тебе благословлятимуть дакині». Вночі Божества-заступники сповістили вчителя, що хлопчик – новий Кармапа, і це було підтверджено численними свідченнями. Лама сказав: «Ти щасливець! Усі вчителі Каг’юпи, разом з Дюсум Кх’єнпою (Кармапа І), з’явилися. Тепер тобі слід практикувати Вчення».

Кхатог Джампа Бум висвятив Карма Пакші в ченці, коли тому було одинадцять років, назвали його Чьок’ї Лама. Його навчили містичних пісень Доха2 сіддхи Сарахи та повчань Махамудри Гампопи. Коли вчитель Карма Пакші навчав його медитації, він виявив, що його учень вже володіє цим мистецтвом.

Потім його втаємничили в містичні повчання сіддхи Тілопи, і в цей період йому були видіння форми Авалокітешвари з одинадцятьма головами та безліччю рук.

Карма Пакші практикував медитацію десять років, і завершив Йогу Внутрішнього Тепла. Йому часто були видіння богині Тари під час повторювання її мантри.

Несподівано в місцевості постав розбрат, і молодий Кармапа вирушив в Таши Помтраг, що на сході Тибету й залишився в монастирі Цоронг Гьон, де заглибився в медитацію. Там йому явилося видіння Захисника Дордже Палцега з Нананга, який прохав ламу відвідати його землі. Кармапа розпочав мандрівку і, прибувши на місце, поринув у медитацію на величезній скелі біля маленького озера Ненанг.

Він отримав вельми сприятливе видіння Чакрасамвари та використовував свої сили для приборкання численних демонів та напівбогів, що жили в горах неподалік. З точки зору людини це виглядало так, неначе руйнувалася гора. Тоді Захисник Дордже Палцег пообіцяв, що буде захищати всіх майбутніх послідовників Кармап.

Одного разу, під час паломництва в Шарчок Пунгрі, Кармапа побачив численних дакинь, що танцювали разом, а великий захисник Махакала, здавалося, зводив будівлю. Відчувши, що ця місцина була місцем щасливого пророцтва, Кармапа вирішив заснувати тут монастир. Дакині сповістили його, що повторювання мантр під час будівництва сприятиме звершенню справи3. Таким чином будівництво монастиря було завершено в найкоротший час.

Кармапа перебував там одинадцять років, практикуючи повчання Тонкого Дихання. Не раз траплялося, що його бачили в райдужному сяйві, а з його тіла сходило різнобарвне світло. Він зажив значної популярності, і численні паломники приходили для того, щоб отримати його благословення.

На сході Тибету було місце, назване Ронгцен Кава Карпо, де жило Божество-заступник Чакрасамвара. Досі ніхто не міг відшукати способу – як потрапити туди, але Кармапа у видінні побачив цей маршрут і відкрив його для паломників.

Він розповсюджував Вчення по всіх усюдах та ніс доктрини Каг’юпи в райони, розташовані вздовж тибетсько-китайського кордону. Він здійснив мандрівку в Тук, центральний Тибет, щоб реконструювати монастирі Дюсум Кх’єнпи та оживити Буддизм в провінціях Дрі і Ден.

Потім він відвідав вісімнадцять районів на півдні Тибету та пробув деякий час в монастирі Карма Гьон. Дізнавшись, що жителі області Дж’янг надто часто займаються мисливством, він звернувся до них з посланням, в якому заборонялося це вершити.

Кармапа подався до монастиря Цурпху, який зазнав великої шкоди через місцеві війни 4. Кармапа повністю відбудував його, та провів там шість років, даючи численні повчання та посвячення ламам, монахам та мирянам. Далі він вирушив в Цанг, що на заході Тибету. Коли він перетинав озеро Лам, велика богиня озера Ламцо Лхамо несподівано з’явилася з води та подарувала Кармапі золотий глек5.

Тогочасний Китай частково знаходився під владою монголів, імператором яких був Монгкор Ген (Мьонгке), а Хубілай (Горбе Ла), його брат, керував від його імені китайсько-тибетським кордоном. Кармапу запросили відвідати Китай як посланця Хубілая. У віці сорока років він розпочав подорож тривалістю в три роки, під час яких він широко розповсюджував повчання Каг’юпи. Він дістався до палацу Вук Ток в рік дерев’яного зайця (1255)6.

В той час у Китаї найбільш розповсюдженою була традиція Сак’япа завдяки зусиллям Сак’я Пандіти7. Він жив у палаці протягом кількох років, але помер перед приходом групи Каг’юпи. Кармапу зустріли з великими почестями, було організовано дивовижні святкування, кульмінацією яких було благословення Кармапою Хубілая та його двору.

На жаль, певні політичні угрупування з підозрою сприймали прихід Г’ялва Кармапи і погрожували спричинити розкол між різними традиціями буддизму. Кармапа вирішив повернутися до Тибету, незважаючи на прохання Хубілая продовжити термін свого перебування. Він пішов з палацу в край Мінья і заснував там один великий монастир і багато інших монастирів, менших за розміром. Тисячі людей приверталося до Буддизму традиції Каг’юпа.

Другого місяця року вогняного дракона (1256) Кармапа прийшов у район Цонгкха, що на північному сході Тибету. За час його подорожі сталася сутичка між монгольськими правителями, і Мьонгке усунув з посади Хубілая8; таким чином перший здобув владу над Монголією та великою частиною Китаю. Дізнавшись про чудесні діла Кармапи, він запросив його повернутися в Китай.

Кармапа прийняв запрошення, та був по-царськи вшанований у новому палаці імператора9. Він дав багато повчань та посвячень. На дев’ятнадцятий день восьмого місяця 1256 року Карма Пакші відвідав Сен Шинг, Тао Мі та Ер Као, і переміг у диспуті багато небуддійських монахів, яких привернув до Буддизму. На дванадцятий день дев’ятого місяця він дивовижним чином зупинив сніг, хоча була середина зими. До того ж Кармапа домігся звільнення всіх в’язнів у цьому регіоні. Іншого разу він проговорив мантри, які прогнали рої комах, що винищували врожай, а також відвернув інші біди кидком однієї жменьки землі.

Потім Кармапа повернувся до Тибету, а по дорозі заснував новий монастир в Тао Ху Чу Макха, де пробув декілька місяців.

Через чотири роки Кармапа дістався прикордонного китайсько-тибетського регіону Іла, де його сповістили про смерть імператора Мьонгке. Спадкоємцем тепер став його син Арік Бога. Та врешті-решт, він програв війну з Хубілаєм, і таким чином останній став у 1260 році верховним ханом та імператором Монголії та Китаю.

Кармапа був дуже засмучений цими подіями: битвами та різаниною, що сталися. Він пробув у цій області сім днів, медитував та молився задля приходу миру в Китай. В останній день медитації йому явився Будда Шак’ямуні, від якого він отримав настанови підготувати спорудження великої статуї Будди (близько двадцяти шести морських сажнів заввишки) заради встановлення тривкого миру та спасіння тисячних жертв війни.

Імператор Хубілай-хан дізнався, що Кармапа тепер в Іла, та згадав, як сім років тому той відхилив його прохання продовжити термін свого перебування у нього в гостинах. Тому він вирішив послати тридцятитисячне військо, щоб взяти його в полон.

В присутності Кармапи солдати були паралізовані мудрою10, складеною ним з двох пальців, однак зі співчуття Кармапа повернув їм здатність до рухів та дозволив узяти себе в полон. Вони обвили його тканиною та намагалися зв’язати, але це виявилось неможливим, оскільки його тіло було подібним до веселки, що позбавлена матеріальної субстанції.

Тоді вони змусили його випити отруту, але це не мало жодного ефекту, крім того, що тіло Кармапи почало сяяти осліплюючим світлом, яке налякало солдат. Вони відвели його на вершину гори та кинули в прірву, але він спустився плавом на озеро та переплив його як качка.

Вони марно намагалися його спалити, коли кинули в розпалену ватру разом з двома його учнями11. З їхніх тіл сприснули струмені води та швидко загасили полум’я. Звістка про те, що трапилося, дійшла до Хубілай–хана, і він розпорядився ув’язнити Кармапу і не годувати. Протягом семи днів можна було спостерігати як небесні створіння постачали йому харчі та воду.

Врешті-решт, імператор відмовився від свого злого наміру12, і став учнем Кармапи. Кармапа прожив деякий час у великому палаці13, у виключному шануванні.

Кармапа згадав про видіння та веління звершити велику статую Будди. Роботу було швидко розпочато, в Цурпху було відправлено сім поклаж золота та послання з настановою, що робота має бути довірена ковалеві з Цангу, який живе в монастирі Цурпху та являється одним з виявлень Кармапи. Його учень Ден Гом прибув з Китаю та спостерігав за будівництвом. З Китаю невпинно постачали матеріали та засоби, щоб справа мала успіх. Через два роки роботу було завершено, але на подив усіх, виявилося, що статуя трохи схилилася вліво.

Кармапа пробув у Китаї14 шість років, даючи повчання, посвячення та благословення, зводячи численні храми та монастирі. Вдячні учні виявили своє шанування подарунками, які Кармапа, перед тим як покинути країну, кинув у джерело біля Шанг Тю. Коли ж він повернувся до Цурпху, приблизно через два роки, всі дарунки дивовижним чином викрилися на поверхні води, недалеко від монастиря.

На зворотному шляху Кармапа проходив уздовж монгольського кордону та знайшов величезну золоту покрівлю. Це був трофей, що його монголи несли з собою в Індію, але змушені були покинути, коли велика кількість солдат захворіла й не змогла більше нести його. Кармапа доставив покрівлю в Кха Чу, що на китайсько-тибетському кордоні, але недобре передчуття попередило його, що варто залишити там лише половину покрівлі. Іншу ж він відправив в Цурпху, де її було зігнено посередині та встановлено на даху монастиря з двома павичами та вершком із золота.

Кармапа сів медитувати перед новою статуєю Будди в монастирі; нахилившись як статуя, він повільно прийняв вертикальну позу та одночасно статуя зробила те саме.

Сіддха Ург’єнпа15, учень Рідзін Го Цанпи, відвідав Кармапу та передав йому повчання Сіддхи Тілопи. Кармапа сказав йому, що той стане вчителем його наступного втілення. Сімейне подружжя, Чьопхел і Чангден, родом з Тінгрі Лангкора, що на сході Тибету, вершили паломництво до Цурпху та мали аудієнцію у Кармапи. Він з’ясував їм, що народиться їхнім сином у наступному житті, а також, що він вже переніс частину себе в матку жінки.

Минуло п’ять місяців, і на третій день третього місяця року водяного барана (1283), у вісімдесят років16, Кармапа покинув своє тіло, здійснивши ритуал перенесення свідомості. Численні дивовижні та благовісні знаки супроводжували цю подію. Кремацію було здійснено через дев’ять днів, і в його попелі було виявлено різноманітні реліквії: його серце, язик, очі, а також яскраво-блискучі форми, схожі на мушлі, закручені вправо, переплетені букви, символічні знаки та інше.

Найкращі учні Кармапи ІІ :

1. Друптоп Ург’єнпа : Сіддха з Ург’єна.
2. Ньєнре Гендюн Бум: Великий Лама, який був одним з учителів Кармапи ІІІ.
3. Мачава Джангчуп Цонду : Великий вчений, знавець Мадх’яміки.

Примітки:

1. Він правив мудро (близько 740-798 рр.) і побудував великий монастир Сам’є.

2. Тиб.: До ха скор гсум (Доха корсум).
3. Традиція стверджує, що в такий спосіб мантру вимовляли вперше.
4. Ватажок банди Бхера зупинив ці зіткнення.
5. Тиб.: Бум па (Бумпа).
6. За Х.Річардсоном, Кармапа зустрів Хубілая в Ронгьоюль Сертьо, що знаходиться поблизу Ташиенлу.
7. Сак’я Пандіта (1182-1251), учень Сак’я Шрібхадри з Кашміру, отримав наступний лист в 1244 році від Годан-хана: «Я, всемогутній і процвітаючий принц Годан, бажаю сповістити Сак’я Пандіту Кюнгу Г’єлцена, що нам потрібен Лама, який міг би навчити наш народ методів моральної й духовної поведінки. Я потребую людини, яка б молилася заради блага моїх покійних батьків… Для мене, звичайно, було б легше послати велике військо з дорученням доставити Вас, але це могло б спричинити страждання й біди безневинних. Тому прибудьте якнайшвидше»!
8. Близько 1247 року Годан-хан, онук Чингиз-хана і правитель північно-східних областей, що на кордоні з Тибетом, призначив Сак’я Пандіту віце-регентом Монголії в Тибеті. Після різних розбратів, пов’язаних з визначенням верховного хана, влада перейшла від сім’ї Годан до іншої гілки лінії Чингиза, і онук Монгке став верховним ханом. Сак’я Пандіта помер якраз перед цими змінами, і його племінник Пхагпа (винахідник монгольської писемності в 1280 році) дипломатично змінив свою позицію і оголосив про свою вірність Хубілаю, наймолодшому брату Монгке. Пхагпа звів на трон Хубілая в 1260 році і провів велику частину життя, що залишилося, при дворі імператора. Вірогідно, він був присутнім і під час перебування там Кармапи ІІ.
9. За Х.Річардсоном, він пішов у великий палац Зі-Ра Ур-До в Он-Ге’і Юле, на південь від головної стоянки Монгке в Каракорумі.
10. Тантричний «паралізуючий» жест.
11. Рінчен Пал і Йеше Вангчук, двоє з його кращих учнів.
12. Хубілай-хан проголосив у наказі: «Ви можете практикувати вашу релігію в Тибеті й інших країнах за вашим бажанням. Наважуюсь сподіватися, що ви вершитимете молитви за мене».
13. За Марко Поло: «Це найбільший палац, який коли-небудь бачили. Дах дуже високий; всередині залів та кімнат стіни повністю покриті золотом і сріблом та прикрашені зображеннями драконів, птахів, вершників, різноманітних тварин і сцен баталій. Стеля прикрашена так само. Великий зал такий просторий, що в ньому можна було б подати обід на шість тисяч осіб. Уся конструкція — така значна і так майстерно зроблена, що неможливо було б привнести жодного поліпшення. Дах сяє яскраво-червоним, зеленим, синім і жовтим».
14. В «Подорожах Марко Поло» («The Travels of Marco Polo», Рональд Лєтам, «Folio Society», Лондон, 1968) можна знайти цікаве місце, що стосується життя при дворі Хубілай-хана: «Ще один чудовий факт з приводу цих чарівників (Лам), або Бакши, як їх називають. Я вас запевняю, що коли великий хан сидить у великій залі за своїм столом, який височіє більш ніж на чотири метри над підлогою, а чаші, повні вина, молока й інших напоїв — на столі залу в добрих десяти кроках від нього, ці Бакши своєю магією і своїм мистецтвом роблять так, що повні чаші піднімаються самі зі своїх місць і прямують до великого хана без того, щоб хто-небудь торкався до них. І вони роблять це перед десятком тисяч осіб. Те, що я кажу вам — чиста правда, без жодного слова брехні». «Бакши» — схоже, учні Карма Пакші, впливового «чарівника» того часу. Лама Сак’япи Пхагма згадує у своїх мемуарах, що Хубілай-хан дружив з одним іноземцем, який прийшов здалеку. Це стосується, безперечно, Марко Поло, який жив багато років при дворі Хубілая.
15. Ург’єнпа народився в Єрмо Танге, що на сході Тибету, в 1230. Бодонг Рінгцепа дав йому висвячення, і він вчився під керівництвом Го Цангпи Гьонпо Дордже, найрозвиненішого з учнів Дрогьон Цангпи Г’яре, засновника гілки Цангпа Каг’ю. Він відвідав безліч святих місць і під час одного з паломництв дістався до країни Ург ‘єн, місця народження Падмасамбхави, де побачив велику дакиню Ваджраварахі і так став сіддхою. Він здійснював паломництва по всій Індії, відвідав Цейлон, і у співпраці з Сингальским королем зробив свій внесок в ремонт храму Бодх Гайя. Він пішов у монастир Цурпху, а звідти — в Китай, де став одним з учителів імператора. Помер в Тибеті у віці сімдесяти років. У нього було багато учнів, серед яких кращим був Г ‘єлва Янг Гьонпа.
16. «Блакитні Аннали» Жону Лягла («Annals Bleues» de Jhonu Pal, англійський переклад — Г. Н.Реріх, Калькутта, 1953) ясно вказують, що рік народження Карма Пакші — дерев’яного щура (1204), а смерті — водяного барана (1283), і підтверджують, що він був на восьмидесятому році життя, коли покинув своє тіло. Інші тибетські джерела мають розбіжності щодо дати народження, відносячи її на два роки пізніше, на рік вогняного тигра (1206), але всі вони одностайно погоджуються з датою смерті. Дуже схоже, що аннали Жону заслуговують довіри.