Народження та юнацькі роки при дворі

Знайомство з життям Будди наближає до нас його вчення. Він народився 2580 років тому в королівській родині і, вірогідно, мав вигляд європейця: тексти описують його високим, сильним та синьооким. Королівство його батьків розташовувалося близько південного кордону сучасного Непалу, навколо міста, яке тоді звалося Капілавасту. Розкопки показують, що в місті була як система каналізації, так і центральне опалення — розкіш у порівняно з сьогоднішнім Лумбіні, який розташований поблизу цього місця, та багатьма іншими містами третього світу.

Народження Будди не було пов’язано із непорочним зачаттям — мати використала свою найостаннішу можливість народити дитину. Невдовзі після його народження мудрі старійшини сказали батькам: «Він справді особливий. Якщо він не побачить страждання світу, то стане тим, ким ви хочете. Ставши могутнім королем, він завоює сусідні королівства і справдить усі ваші сподівання. Проте якщо він відчує страждання, властиве зумовленому існуванню, то відмовиться від свого статусу і принесе світові просвітлені духовні відкриття».

Батьки Будди бажали наступника престолу, а не поета, мрійника чи філософа, і вирішили бути вкрай обережними. Вони оточили молодого принца всім, що могло сподобатися здоровому юнакові: вродливими жінками (тексти говорять про п’ять сотень), можливостями для спортивних вправ і сильних вражень, і найпрекраснішими вчителями для освіти. Чого б він не забажав, йому достатньо було натякнути. Його підсвідомість також не містила жодних тривожних вражень, які могли б спливати на поверхню. У перші 29 років життя він знав лише радість. Втім, після того його світ перевернувся.

Розчарування і пошук істини

Через попередження йогінів майбутнього Будду берегли від усього неприємного, тому зі стражданням він зіткнувся вже змужнілим. Однак вигляд фізичних страждень надзвичайно його вразив.

Упродовж трьох днів Сіддхартха побачив хворого, старого та мерця. Усвідомлення того, що хвороба, старість та смерть — частини життя кожного, уразило його до глибини душі, і після повернення до палацу він провів неспокійну ніч. Де б він не шукав, він не знаходив анічого, на що могли би покластися його друзі та він сам. Слава, задоволення та майно — зникнуть. Куди б він не спрямовував свій зір, назовні чи всередину, усе здавалося нетривким. Ніде не було нічого вічного.

Наступного ранку він проходив повз йогіна, який був заглиблений у медитацію. Їхні розуми зустрілися, і майбутнього Будду сяйнула думка, що він знайшов справжній Прихисток. Схоже, цей йогін переживав дещо реальне та позачасове. Він сприймав не лише рух думок і почуттів всередині й різноманітні умови і світи ззовні, але й саме усвідомлення. Його стан розуму вказав принцу на істинну сутність усіх та кожного — простір, що все знає, усе вможливлює, має осяйну ясність, яка грайливо виражає багатство ума у внутрішніх та зовнішніх проявах, та безмежну любов, яка нічому не перешкоджає. Нарешті! Осяяний принц зрозумів, що абсолютна істина, яку він шукав, — це власне сам ум.

За його часів не існувало таких духовних «реактивних двигунів» або «смуг для обгону», які містяться в тибетських повчаннях як Махамудра, Махааті, та Чагчен, або Дзогчен. Будда зміг показати ці найбільш ефективні методи лише після свого Просвітлення. Тоді ще жодна людина не володіла баченням, здатним включити всі аспекти життя до шляху — чищення зубів, кохання, роздуми, сон та їду — і використовувати їх для пізнання ума. Оскільки засідлати великого тигра безпосереднього досвіду тоді було неможливо, принцу залишалося лише вибрати значно повільніший шлях відмови від світу.

Йому довелося обмежити кількість буденних спокус. Відкинувши сповнене насолоди особисте життя, він зник серед лісів Північної Індії. У нього, який понад усе бажав пізнати природу свого ума, не залишалося часу для неспішного пошуку, тому наступні шість років були напруженими. Живучи в лісах Північної Індії, молодий йогін досягав досконалості навіть у найбільш суворих практиках, які йому давали.

Його мотивація часом суперечила здоровому глуздові, й одного разу він мало не заморив себе голодом. Він учився в найкращих учителів свого часу і практикував учення всіх філософських шкіл, які відомі й сьогодні. Осягаючи системи матеріалізму, нігілізму, трансценденталізму та екзистенціоналізму, він швидко перевершував своїх гуру одного за іншим, але кожен раз знову розумів, що не наблизився до цілі. Хоч якими великими були їхні вміння керувати тим, що відбувалося в умі, жоден не знав сам ум. Наприкінці кожного шляху не виявлялося нічого тривкого, на що він міг би покластися.

Північна Індія того часу

Незвичайна духовна відкритість прикрашала Індію того часу, подібне було лише за часів Давньої Греції доби Ренесансу або 60-х років ХХ століття. Схоже, що атмосфера навколо Будди (очевидно, через відсутність засобів контролю за народжуваністю) відрізнялася більш суворими правилами добропристойності, ніж сьогодні. Проте робота з учнями, які мали непересічну ясність розуму, була напевне справжньою радістю.

Багато індійців справді очікували від духовності позитивного впливу на свої життя. Коли філософії з дуалістичним баченням давали змогу проникати до кожного аспекту життя, свобода страждала надмірно! Коли ж це все таки ставалося і народ дозволяв органам влади поширювати ці погляди, то це призводило до спалення відьом, комунізму, нацизму, квот або політичного коригування. Однак таке недуалістичне вчення як буддизм, у цьому сенсі є безпечним. Навіть коли буддизм отримує статус панівної релігії, він не містить жодної небезпеки для свободи. Показуючи різноманітні шляхи, з яких можна вільно обирати, він намагається не чинити тиску через суспільство і ніколи не використовує як стимул страх.

Там, де з’являвся буддизм, можна було очікувати не лише захисту від зловживань духовним авторитетом, але й ретельної перевірки самих повчань. Будь-яке представлене бачення було відкрите для безкомпромісних та критичних дискусій, оскільки воно мало бути вище за особисті бажання та вказувало на незмінну істину. Якщо бракувало ґрунтовного розуміння речей, ясно окреслених методів для практики, а також мети, яку можна досягти, то таке вчення навіть не брали до уваги. Самі вчителі так само були обережні, висуваючи незрілі одкровення: духовна чесність вимагала, щоби той, хто програє в одному з частих філософських дебатів, автоматично ставав учнем переможця.

Просвітлення Будди

Провівши шість років у невідомості в тоді ще приємній Північній Індії, майбутній Будда прийшов у місце, яке зараз називається Бодхґая. Сьогодні це село на відстані двох третин шляху від Делі до Калькутти в неймовірно перенаселеному штаті Біхар, наповнене іноземними храмами та жебраками. Коли Будда з’явився там, пробудилася його глибока мотивація принести користь усім істотам, і, сівши під крислатим деревом біля невеликої річки, він вирішив залишатися в медитації, щоби досягти повного розвитку ума. За тиждень, на повний місяць у травні, він досяг цілі.

У день, коли він став Буддою, йому виповнилося 35 років (45 років потому він помер у день тієї ж повні). Коли Просвітлення розчинило останні завіси, що повивали його ум, усяке розділення між простором та енергією в ньому і навколо нього зникло, і він став позачасовим усвідомленням, що знає все.

Різні традиції пояснюють цей процес по-різному, але згідно з вищим баченням, Маха-ануттара-йога-тантрою, його благословила всепроникна істинна природа, яка виявляє себе як Будди минулого, нинішнього та майбутнього. Вони сконденсували свою досконалу мудрість у форму Сарва-Будда-Дакіні, білої Будди-жінки, і з’єдналися із нею. І чоловічі та жіночі енергії, як і всі інші протилежності, злилися в єдину досконалість. Кожним атомом свого тіла він знав усе й був усім. Уставши з місця, де досяг мети, Будда перетнув річку й провів три тижні під відомим деревом у Бодхґаї. Там він привчав своє тіло до роботи з інтенсивним потоком просвітлених енергій.

Через сім тижнів після Просвітлення Будда почав вчити людей.