Перший тибетський лама-європеєць Оле Нідал критикуе іслам, роздає аванси слов’янам і переконує, що у всіх бідах світу винна відсутність хорошої карми
Олексій Шевченко. Новинар. — 2008. — № 26 липень.

Новинар. - 2008. - № 26

Новинар. — 2008. — № 26

Він геть не схожий на образ, яким відгукується свідомість на словосполучення «тибетський лама». Оле Нідал виходить до сніданку в камуфляжних військових штанях і сірій фуіболці: він схожий не так на служника культу, як на відставного майора американської армії. У його ранковому меню — кілька скибочок червоної риби, варені яйця і сир. Незважаючи на поважний вік (67 років), потиск його руки міцний, очі жваві, а хобі молодіжні — у вільний час лама полюбляє кататися на швидкісному мотоциклі й стрибати з парашутом.

Ось уже понад 35 років Оле Нідал мандрує світом і вчить послідовників мудрості школи Карма Каґ’ю — найбільшого підрозділу течії Каґ’ю, одніеї з чтирьох у традиційному тибетському буддизмі. Лама — не обов’язково святий чи монах, це найперше вчитель. Оле Нідал підтверджуе цю тезу своїм стилем життя і манерою сплкування. Він не боїться відкрито критикувати іслам, адаптуе буддизм для легшого сприйняття европейцями і заявляє, що Будда сьогодні вчиняв би так само. Під час нещодавнього дводенного візиту до Киева лама прочитав лекцію для місцевих буддистів і поспілкувався з «Новинарем».

Н: Ви не вперше приїжджаєте в Україну. Які зміни тут ви помітили цього разу?

— Я не можу судити абсолютно об’єктивно, адже більшість часу я проводжу в колі учнів і друзів. Мені немае коли ходити вулицями і роздивлятися навсібіч. Але загальне враження таке: Україна поступово змінюеться від
консистенції кислого молока до чогось, схожого на шампанське. Люди все ще можуть бути вдячними. Видно багато відкритих і радісних облич. Можливо, у вас є якесь таке внутрішнє відчуття, що після Голодомору й ГУЛАГу вам треба триматися разом і давати одне одному шанси…

Н: Європу загалом і Україну зокрема історично вважають християнською територією. Чи не маете ви наміру позмагатися за душі з представниками традиційних релігій?

— Японію, Корею та деякі інші східні країни вважають буддистськими теренами, але там дедалі більше людей стають християнами. Те, що ми вибираємо, визначається тим, що ми робили у минулому житті. І багато людей перероджуються на нових територіях. Часто так буває, що той, хто жив на Сході, перероджується на Заході, і навпаки. Отже, люди, які стають буддистами навіть на християнських територіях, все одно ніколи не стали б християнами. У ниx надто незалежний розум і вони ставлять надто багато запитань. Навіть християнські конфесії не вважають нас конкурентами.

Н: Ви частий гість в Україні і Росії. Крім того,ви неодноразово говорили про особливу роль слов’ян у розвитку цивілізації. Яка природа такої уваги?

— Я вважаю, що слов’яни себе ще покажуть. Вони залишаються чи не єдиною групою європейських народів, культура яких ще не сягала піку розвитку, після чого вони падали б униз. Нині ми бачимо, що північноєвропейська культура, яка є зразком для більшої частини світу, близька до занепаду. Зокрема і через те, що наші жінки не хочуть народжувати дітей. Натомість ми запрошуємо до себе дедалі більше мусульман, які поступово руйнують нашy культуру. Слов’яни ще не досягли оцієї точки перенасичення, і я сподіваюся, що ваше людське тепло і ваш ідеалізм ще проявлять себе і благословлять весь світ. Це мое побажання.

Н: Ви згадали про мусульман. Чому ви дозволяєте собі відкрито критикувати іншу релігію? Чи не дисонуе це з буддистською терпимістю?

— Якщо я більше знаю, я повинен білше говорити. Якщо ви дозволяете людям зробити крок у прірву, знаючи, що там справді прірва, то ви не виконуете місію. Це безвідповідально. Все, до чого я насправді закликаю, — щоб люди прочитали Коран і самі сказали, що про це думають. Я жодного разу не сказав ані слова про насильство і ніколи не скажу. Мої слова такі: «Погляньте на це і скажіть, чи це те, що вам потрібно?»

Н: Яка ж ваша власна думка про те, що ви прочитали в Корані?

— Моя власна думка така: іслам хоче захопити світ шляхом високої народжуваності і високих цін на нафту.

Н: Але вас дуже легко розкритикувати за такі погляди…

— Немае проблем. Я данець, я з демократичного суспільства.

Н: А як же бути з демократичною цінністю «політкоректності», якої ви, здається, не дуже дотримуєтеся?

— Те, що ми відвертаємося від проблем, не можна вважати цінністю. Вчитель, який думає про те, як залишитися політкоректним, не принесе благословення. Він не має власних поглядів. Це не означае, що треба говорити геть усе. Але якщо ти говориш, то це має бути саме те, що ти думаєш. Також не слід навмисно казати речі, які роблять людей нещасливими. Проте якщо ти кажеш лиш те, що хочуть чути люди, і робиш це всупереч своїм переконанням, тоді ти втрачаєш благословення й силу.

Н: Чи не боїтеся ви критикувати іслам? У сучасному світі це не надто безпечно…

— Я регулярно стрибаю з парашутом і ганяю на великих швидкісних мотоциклах, я не з лякливих. (Сміється).

Н: Ви досі не полишили своїх екстремальних захоплень?

— У жодному разі! Як правило, я виділяю щонайменше три дні на рік, протягом яких я тільки те й роблю, що стрибаю з парашутом. І ще чотири дні — для мотоциклів.

Н: Це ваше особисте хобі чи частина буддистських практик?

— Звісно, це мое приватне хобі. Але вже близько двох тисяч моїх учнів стрибали разом зі мною з парашутом і спостeрігали за своїм розумом. Відтак це стало цілком буддистською вправою — спостeрігати за своїм розумом в екстремальній ситуації.

Н: Від 1972 року ви мандруєте світом, читаєте лекціі, зустрічаєтеся з людьми. Як змінювався світ протягом цих років?

— Світ здебільшого змінюєься від якості до кількості. Масово помирає старовинна мудрість. Натомість світ завойовує «культура кока-коли», яка має відповіді на всі запитання, дешеві відповіді. Люди заплутуються все більше, тому що зникає розподіл на «хороше» і «погане». Зникають яскраві кольори, дедалі більше речей і явищ набувають відтінків сірого. Я народився у 1941 році. Моему поколінню пощастило. Ми чітко знали, що таке добро, а що — зло. Я виріс у Копенгагені і знав, що на будинок моєї мами направлено радянські ядерні ракети. Я мав поняття про те, що таке комунізм, і в мене не було сумнівів, на якому я боці барикад. Але минали роки, Захід ставав дедалі самокритичнішим, ми забували npo наші цінності…

Н: І яким став світ тепер?

— Йому катастрофічно бракує однієї важливої речі — достатньої кількості хорошої карми. У всьому є причина і наслідок. Так, певні люди з тих, які народжуються в наших приємних місцях, у тій частині світу, де нам все дано, де не мусимо голодувати, ціле свое життя перебувають у депресії. І це, звісно, результат їхньої карми. А що відбувається в Азії? У Камбоджі й М’янмі — руйнівні стихійні лиха, Тибет за розвитком схожий на середньовічну Європу, китайцям масово промили мізки, індійські жінки дуже потерпають… У всьому світі велике страждання. І все це — наслідок поганої колективної карми. В головах у людей надто мало хороших вражень. Для того щоб вони були щедрими, сильними і добрими, вони потребують більше позитиву і менше страждань. Вихід тут один — нам потрібно більше освічених людей, нам потрібні люди, які усвідомлюють, що кожну мить свого життя вони створюють майбутнє, які знають, що інші люди, можливо, гірші за них, але вони заслугoвують на прощення, тому що насправді є не злими, а просто погано освіченими.

Н: Які джерела фінансування ваших буддистських центрів і ваших мандрівок світом?

— Джерела фінансування центрів — це внески тих, хто там займається. Мої подорожі також оплачуються із внесків. Але це не так дорого, як здається, адже я часто подорожую поїздом. Фактично я користуюся літаком лише в тому разі, якщо не можу дістатися кудись залізницею.

Н: Ваші критики кажуть, що буддизм, який проповідуете ви, відрізняється від традиційного трактування. Начебто ви спрощуєте знання, підганяєте його під розуміння сучасною європейською людиною, такий собі «буддизм-лайт»… Що ви відповідаєте на це?

— Я певний, що якби Будда був сьогодні поміж нас, то він вчив би так, як вчу я. Ми нині перебуваємо на ринку, на якому безліч пропозицій, деякі з них — надзвичайно заплутані. І якби ми вчили ритуального або чернечого буддизму, то це б не спрацювало. Ми говоримо з людьми їхньою мовою. Ми не розповідаємо їм про якісь цікаві скідні штіучки, ми допомагаємо їм пізнати свій розум.

Оле Нідал народився 1941 року в Данії. Навчався в університеті Копенгагена. Там і зустрів свою майбутню дружину Ханну. Вони побралися 1968 року і вирушили у весільну мандрівку до Непалу. Ця подія перевернула іхнє життя. Випадок зводить іх із буддистськими ламами, і вже за рік вони стають першими європейськими учнями шістнадцятого Кармапи — глави школи Карма Kaґ’ю. Кілька років вони навчаються буддистських практик у найавторитетніших вчителів. А у 1973 році отримують від Кармапи завдання вирушати на Захід і відкривати там медитаційні центри. Перший з них незабаром з’явився у Копенгагені. Нині у світі стараннями Оле Нідала відкрито вже близько півтисячі таких центрів. У деяких з них бував сам Далай-лама, лідер тибетських буддистів. В Україні нині працює 13 центрів школи Карма Kаґ’ю.